РЕПОРТЕР

За миргородця Сергія Никоненка терористи давали 450000 доларів

21 січня трагічна звістка зібрала на площі міста миргородців. Люди прийшли, щоб провести в останню дорогу розвідника батальйону "Айдар" Сергія Никоненко.

–Він один був вартий цілого батальйону. Ми втратили дуже велику людину, патріота України, котрий воював на Сході від усієї душі. Він був у своїй суті дуже скромною людиною. Особисто із ним 28 серпня 2914 року о 5 годині ранку нами була знешкоджена 76-а Псковська бригада. Було знешкоджено 60 одиниць бронетехніки, 25 одиниць топливозаправщиків, більше 30 тентовиків та більше 200 чоловік російської армії і була куча трьохсотих. Це була наша спільна справа. Він справжній герой, – каже боєць батальйону «Айдар» із позивним «Дядько».

–Наш земляк, як і багато бійців нашої Батьківщини долучився до Героїв Небесної сотні. Він віддав найдорожче і націнніше - своє життя. Героїчний подвиг Сергія буде вписаний назавжди в історію,– з такими словами звертається до присутніх Костянтин Кирпосенко, секретар Миргородської міської ради.

Далі Миргородський міський голова Сергій Соломаха розповідає про Сергія Никоненка.

Каже, 18 січня 2015 року в результаті нічного обстрілу був тяжко поранений та мав ушкодження, не сумісні з життям. Він народився 21 грудня 1962 року на миргородській землі. Мав мрію вступити до суворовського училища і стати військовим, але ця мрія не здійснилася через стан здоров'я. Здобув вищю освіту. Був надзвичайно щедрим благодійником, доброю та порядочною людиною, хорошим батьком та люблячим дідусем. З перших днів подій на сході брав активну участь в організаціях блокпостів на під'їздах до міста, одним із перших долучився до волонтерського руху, доставляв допомогу в зону АТО для бійців батальйону «Айдар». 3 червня 2014 року вступив до складу цього батальйону.

– За той час Сергій став братом і батьком для своїх бійців, йому довіряли, його любили. Ми в скорботі за своїм земляком, який віддав своє життя за цілісність країни. Сьогодні у Миргороді оголошено день жалоби за загиблим учасником АТО Сергієм Никоненком. Разом з його рідними, близькими та побратимами миргородці оплакують цю подію та моляться за упокій його душі.Схиляємо голови перед його вічною пам'яттю,– говорить Сергій Соломаха

До мікрофона підходить Володимир Микійчук, заступник голови Полтавської обласної ради.

Пояснює, на Полтавщині за час АТО загинули більше 55 краян, котрі брали участь у анти терористичній операції. Але рано чи пізно всі разом змусимо ворога покинути нашу територію. І зможемо будувати Україну вільну та незалежну. Тому що сьогодні вся громада, вся країна допомагає нашим бійцям.

До мікрофона підходить Анатолій Карбан, голова Миргородської районної ради.

Говорить, щоб стати воїном ,та ще й з власної волі, це дуже великий вчинок, а тим паче, коли такий вибір робить людина зрілого віку. Маючи все, що приносить радість і задоволення, радіючи онукам, людина іде на війну. Бо сила переконань, багатство внутрішнього світу не дає можливості схилятися у важкий час.

– Йому допомагав оптимізм, на який він старався налаштовуватись, власна працелюбність та наполегливість.Складне життя Сергія не загрубило, а навпаки загартувало. Очі його завжди були усміхнені, борідка професора-інтелігента, стильна бандана, шанобливе привітання, тобто ось цей зовнішній образ позитивного Сергія та його щедрий внутрішній світ притягував багато людей. Справді, він любив землю, Україну, нас, дітей та онуків і тому не вагаючись пішов виганяти москалів, аби ті не заважали нам жити у власній сторонці та Богом даній землі,– говорить Анатолій Карбан.

Відправу проводить отець Роман із храму Всіх Святих Української православної церкви Київського патріархату.

Бійці батальйону «Айдар» шикуються перед труною побратима. Роздаються автоматні черги як символ останнього пошанування Сергія Никоненка.

Дорогу перед траурною процесією встеляють червоними та білими гвоздиками. Попереду із фотографією батька йде донька Богдана. Вона у військовій формі із шевронами батальйону «Айдар». Дівчина вже кілька місяців бере участь у складі цього батальйону у військових діях на сході України.

– Серьожа із 9 років ріс сиротою. Здавалося б, хто б його виховав. А став щирим українцем. Виховувався в інтернаті. Ставши дорослим, завжди допомагав дітям. То цукерки дарував, то якісь іграшки, одяг, гроші давав. Варив дуже смачну уху. Він і рибак, і охотник Дуже влучно стріляв. Міг підкинути пляшку і збити її на розвороті. Не кожному таке дається. У дитинстві мріяв стати суворовцем. Але за станом здоров’я не поступив, бо у дитинстві переніс 4 складні операції. А у 80-их роках потрапив у автомобільну аварію. Не ходив ногами. У двох місцях був переламаний позвоночник. Фактично заново вчився ходити.

Мав хазяйство, пасіку і все казав: так хочеться вже додому до бджіл, до свої поросят. Не судилося. Хай земля йому буде пухом, – каже Олена Власенко.

По ходу процесії люди стають на коліна, проводжаючи миргородця Сергія Никоненка у останню путь.